 В українській культурі XXстоліття навряд чи можна знайти постать величнішу і більш трагічну, ніж Олександр Довженко. В останні роки неодноразово висловлювалися думки про те, що Довженко являв собою найяскравіший зразок долі потужного художнього таланту в країні-в'язниці. Досить складними, були стосунки великого митця з офіціозом: з одного боку, його визнавали, відзначали державними нагородами, а з іншого – Довженків образ постав перед його сучасниками і майбутніми шанувальниками його таланту в одіозно заміфологізованому вигляді, далекому від справжнього творчого портрета митця.
Видатний режисер, письменник, сценарист і педагог Олександр Петрович Довженко (1894-1956) народився на хуторі В’юнище, околиці старовинного повітового містечка Сосниці на Чернігівщині 10 вересня 1894 року у селянській сім'ї.
Багато років уславлений митець жив "під ковпаком" комуністичних спецслужб. Він був лояльним радянським громадянином, але тільки особистому щоденнику та дружині він довіряв своє справжнє ставлення до режиму, антиукраїнському в своїй суті.
Що цікавого? Сексоти радянських спецслужб усе життя супроводжували майстра, повідомляючи нагору навіть такі інтимні подробиці –"уві сні він часто розмовляє українською".
В 1934-му оперуповноважена ОГПУ Терновська складає чергову довідку на Довженка, де серед іншого читаємо: "Був вчителем у Житомирі, висловлював себе прихильником націоналістичного, українофільського руху".
Подібного роду документи збирали проти режисера аж до початку Великої Вітчизняної війни. У лютому 1941-го Київське НКВД робить запит в архівне управління – "Довженко якобы состоял одним из адъютантов гетмана Скоропадского... был адъютантом 3 отдельной бригады сичевой дивизии, начальником которой был атаман Волох... с проверкой просим не задерживать".
Збереглися документи засідань ВЧК м. Житомира в 19-му році, на одному з яких робітник-залізничник Буковець свідчив: «...боягузлива бандитська групка націоналістів-петлюрівців під натиском червоних без оглядки втікала з повітового містечка Сосниці кол. Чернігівської губернії. ...утікав і О.П. Довженко, обвішаний гранатами й гвинтівкою. Цей Довженко активно боровся проти радянської влади, що я добре пам'ятаю, тому що особисто брав участь у вигнанні петлюрівців з м. Сосниці".
ЧК визнало Довженка "врагом Рабоче-Крестьянского Правительства... Но ввиду запроса Губпарткома Коммунистов-Боротьбистов приговор до выяснения существа вопроса в исполнение не приводить".
Від смерті молоду людину, яка потрапила на радянську територію, врятувало диво. Як було сказано в іншому документі – було вирішено заключити його до концентраційного табору"до окончания Гражданской войны".
Із доносу Кандиби: "У батьківській хаті в Сосниці багато років зберігалася фотографія видатного земляка в "гайдамацькій формі - кожусі, смушевій шапці з китицею, шаблею на боці". Потім це фото було передано в київський музей Довженка, звідки й зникло.
У "совсекретному" донесенні інший інформатор пише, що як тільки повернути розмову з творчих планів"в площину сучасного українського народу", настрій Довженка різко псується – "виявляється, наш народ г...", "нашому українському народу, виявляється, зовсім байдуже, український він чи не український", "поляків теж не менш і русифікували, германізували, а вони залишилися поляками, а наш народ охоче сам іде назустріч втраті своєї національності".
Найгірше для об'єкта стеження, що і молодь втрачаємо, адже "вона досить надивилася, коли батьків садили як українських націоналістів".
1920-1930-ті - розквіт українського кіно
Присутній на закритому перегляді довженківської кінострічки "Іван" оперуповноважений ОГПУ Шиваров у рапорті визнав:"Текст фильма на украинском языке, поэтому он мне был недоступен в своей основной части... Вот почему с уверенностью дать окончательную оценку я не могу".
Але при тому значну частину"политически невыдержанных" фрагментів із фільму вилучили.
Пізніше в автобіографії Олександр Петрович писав: "навіть студенти, які відбували практику в моїй групі ("Іван"), вважалися в інституті довженкістами, тобто контрреволюціонерами в кіно".
Все це відбувається на тлі Голодомору. Агент "Холмський" доносить у ГПУ УРСР про панікерські слова Довженка:"Село гине. Вимирає. Голодують. Нічого їсти. Під Києвом в одному із сел повстання. В Узбекистані справжня війна. Піднялися узбеки, озброєні англійською зброєю... Комісари в Москві жирують... Пир во время чумы".
1933-го Довженко з дружиною по суті втікає з України до Москви. Він боявся, що посадять за старі й нові гріхи. Оскільки вважалося, що Йосиф Сталін – його друг, бути біля вождя, прцюючи на "Мосфільмі", здавалося безпечнішим.
Довженко прожив у Москві три роки і повертається на київську студію, яка через роки носитиме його ім'я, щоб зняти один зі своїх найкращих фільмів "Щорс".
Одного разу Довженко вигукнув у розпачі: "Почему в Грузии кино делают грузины, в России – русские, а на Украине –и грузины, и русские, и евреи, но только не украинцы".
Далі агент повідомляє: "Заплакав, он заявил, что не понимает, где же советская власть, а где враги... что это за нация - украинцы - изменник на изменнике... что это за партия, в которой столько изменников... что это за власть, в которой все враги... мы оставшиеся украинские культурные работники - христосики на Голгофе".
1938-го Довженко двічі був на волосині від смерті. Одного разу автомобіль, яким він користувався, втратив керування. Виявилося, що вісь була підпиляна і розлетілася на друзки при повороті керма. Режисер впав у депресію...
Трохи згодом, під час зйомок "Тараса Бульби", сапер на прізвище Плюйко, який готував набої для деяких сцен, залишив у пістолеті, з якого мали стріляти в артиста Довженка, бойовий патрон, який, на щастя, заклинило...
Цікаво, що в розсекречених через майже шістдесят років документах "органів" про останній інцидент згадки немає.
Довженко казав:"У нас хто любить свій народ, той і націоналіст... Ну й нехай: я повинен робити те, що можу".
За своє творче життя О. П. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п'єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва. Його кінопоеми «Звенигора» (1928) та «Арсенал» (1929), кіноповість «Земля» (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Довженко — першим поетом кіно. Вражаючими документами доби є «Щоденники», а шедевром його творчості — «Зачарована Десна».
Додаткову інформацію про видатного режисера можна побачити за посиланнями: https://www.youtube.com/watch?v=Qo0kIxOFzXM
https://www.youtube.com/watch?v=wo6pu_lvKIM
https://www.youtube.com/watch?v=xfNN3mijd0c
Олександр Довженко «Зачарована Десна» (аудіокнига): https://www.youtube.com/watch?v=qPHx9AAM5tg
Фільм «Звенигора» (Звенигора — український радянський художній кінофільм (чорно-білий, німий).
Сюжет фільму охоплює дві тисячі років буття і розповідає про багато етапів історії України: скіфи і варяги, війни українських козаків з польською шляхтою, гайдамацька вольщина, світова війна 1914—1918 р.р.,боротьба Української Народньої Республіки з більшовиками):https://www.youtube.com/watch?v=aoPAtVI1k-A
Музей О.П. Довженка. смт. Сосниця:
https://www.youtube.com/watch?v=iHR4umyUQWM
Фільм «Арсенал»: https://www.youtube.com/watch?v=iIq0UDHvqic
Пропагандистський фільм «Буковина – земля Українська»:https://www.youtube.com/watch?v=u0dJ44YEVEc
Кіноповість «Україна в вогні» (Кiноповiсть "Україна в огнi" була одним з перших творiв, в якому на тлi смертельного двобою з фашизмом принципово ставились проблеми гуманiзацiї суспiльства й особистостi, заперечення вiйни, вперше заперечувалися постулати сталiнiзму).: https://www.youtube.com/watch?v=pl_Wu7nHGEU
Афоризми О.Довженка:
«І стоїть Україна перед нашим духовним зором у вогні, як неопалима купина».
«Борись в ім’я честі. Якщо доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу, і усміхайся».
«Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Що кому».
«З усіх пристрастей людських етична пристрасть – єдина достойна і справжня пристрасть». | 
