Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником чи уповноваженим ним органом лише при зміні в організації виробництва і праці, в т.ч. у разі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства (установи/організації), скорочення чисельності або штату працівників.
Проте в разі такого звільнення діють певні обмеження, встановлені ст. 184 КЗпП. Зокрема, не допускається звільнення вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3-х р. (до 6 р. — ч. 6 ст. 179 КЗпП), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 р. або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства (установи/організації), коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування зазначених осіб здійснюється й при їх звільненні після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня зарплата, але не більше 3-х місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Мінсоцполітики зазначає, що пряма заборона на звільнення перелічених працівників протягом встановлених строків означає, що вони мають суб’єктивне право залишитися на роботі (крім випадків ліквідації підприємства), і питання про їх звільнення, якщо підприємство не ліквідується, не може ставитися взагалі. При скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з вищою кваліфікацією і продуктивністю праці (ст. 42 КЗпП).
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
— сімейним — за наявності 2 і більше утриманців;
— особам, в сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
— працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
— працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
— учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
— авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
— працівникам, які отримали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
— особам з числа депортованих з України протягом п’яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
— працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
