Відповідно до частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України (КЗпП] працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган (далі — роботодавець) письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник також має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (частина третя ст. 38 КЗпП).

Як бачимо, при звільненні за власним бажанням дату звільнення визначає працівник.

У разі, коли заява працівника про звільнення за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (наявні поважні причини для звільнення) або йдеться про звільнення відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП, у заяві має бути визначена конкретна дата звільнення, як це передбачено КЗпП.

Якщо у заяві не зазначено поважні причини звільнення та відсутня дата звільнення, її обчислюють відповідно до статті 241-1 КЗпП: строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня, тому дата звільнення припаде на день тижня, в який і було подано (зареєстровано) заяву про звільнення, що настає через два тижні. Наприклад, якщо заяву про звільнення подано (зареєстровано) у понеділок 13 лютого, датою звільнення (і останнім робочим днем працівника) буде понеділок, 27 лютого.